"Обійдемось без МВФ!": Куди штовхають Україну ОПЗЖ та Коломойський, і що в цій компанії робить "Батьківщина" Тимошенко

Наприкінці фільму, знятому на основі другого сезону «Слуги народу», президент Голобородько хвацьки послав МВФ у дупу, забезпечивши ефектну кінцівку і відповідний настрій для титрів. Однак фільм тим і відрізняється від реальності, що після ефектного кроку історія там закінчується. А в реальному житті все триває, і влада має жити з результатами своїх рішень.

Автори фільму підклали нинішній владі добрячого хряка, створивши шапкозакидальницькі очікування у масового виборця. Ще й підігравши страхам, які активно живить російська пропаганда. Нагадаємо, в серіалі МВФ буцімто вимагав від України… захоронювати на її територій шкідливі відходи.

І саме до подібних страхів зараз апелює коаліція «За дефолт», яка склалася у Верховній Раді з прибічників Коломойського, ОПЗЖ Медведчука-Рабіновича і «Батьківщини» Тимошенко.

Цими страхами, брехнею і нереальними прожектами вони намагаються прикрити свої справжні наміри: відправити Україну в дефолт і хаос і зробити легкою здобиччю Росії. Але та, перебуваючи під тиском економічної кризи, низьких цін на нафту і міжнародних санкцій, змусить Україну сторицею повернути будь-яку допомогу, яку може пообіцяти зараз.

В України немає життєздатної альтернативи відновленню співпраці з міжнародними фінансовими установами і отримання допомоги від Європи і Північної Америки. І на те є кілька причин.

По-перше, Україна підійшла до сьогоднішніх глобальних викликів ослабленою. І це – наслідок дій нинішньої некомпетентної влади.

За даними Рахункової палати, за підсумками 2019 року видатки держбюджету не були виконані на 29,6 млрд грн.

З жовтня 2019 р. почалося падіння в промисловості. За результатами 2019 р. воно склало -0,5%, а за січень-лютий 2020 р. вже -3.1% (до аналогічного періоду 2019 р.).

А у січні 2020 року вперше з 2015 року в Україні відбулося падіння ВВП (за даними Мінекономіки – на 0,5%).

При тому, що підсумками перших кварталів 2019 року, як результат роботи команди Порошенка, ВВП зростав більш, ніж на 4%, бюджет перевиконувався, а пенсії і зарплати зростали, створюючи передумови для ефективної боротьби з бідністю. Однак не склалося.

Така ситуація вимагає невідкладних заходів. Власних ресурсів в України практично немає. Спроби уряду перерозподілити бюджет закінчились пропозиціями спрямувати на боротьбу з кризою 100 млрд грн. – за рахунок витрат на освіту, культуру і місцеве самоврядування. Тобто, сфер, від яких залежить повсякденне життя людей і майбутнє країни. Такий підхід – безперспективний.

У цих умовах українській владі не вірять на слово. Відтак, неможливо залучити кошти на зовнішніх ринках, запропонувавши, як минулого року, урядові цінні папери. Від цих паперів, навпаки, відмовляються – і отримати кошти, навіть під захмарні відсотки, уже не вийде.

Не кажучи вже про те, що потенційні інвестори одним з перших питань ставлять – «А як у вас з МВФ?» Бо ніхто не зацікавлений зв’язуватись із потенційним банкрутом.

По-друге, відновлення співпраці з МВФ дасть можливість отримати допомогу і з інших джерел – проектів Світового банку, Європейського банку реконструкції і розвитку, макрофінансову та інші види допомоги від ЄС, допомогу США та інших партнерів. Для отримання такої допомоги найважливіше – не «зобов’язання», як нас пробують переконати прихильники дефолту, а довіра. Що на слово країни можна покластися.

А довіри немає, поки існує ризик, що влада віддасть найбільший банк чи так звану компенсацію за нього олігарху Коломойському.

Для чого комусь давати гроші Україні, якщо вони можуть опинитись у руках Коломойського? Коломойського, проти якого на Заході тривають судові справи, арештовують його рахунки, розслідують злочини, до яких він причетний?

Ви б у таких умовах давали кошти?

По-третє, брехливими є заклики «просто перестати платити». Мовляв, близько 15 млрд дол Україна має витратити цього року на повернення і обслуговування існуючих боргів. Тож давайте перестанемо платити і витратимо ці гроші на себе.

Тут варто нагадати, що найбільше цим боргом Україна завдячує якраз урядам Тимошенко і Азарова. Тобто, ті, хто «наробив» ці борги, зараз намагаються зробити їх проблемою всієї України. Адже відмовитися платити по боргах – це стати країною-ізгоєм. З усім, що випливає: жодної допомоги, судові позови, конфіскація власності, санкції… і як наслідок – провал економіки і скочування у рівні життя до країн Латинської Америки і Африки, які вже познали таке «щастя».

Здається, Україна вже переконалась у брехливості обіцянки «хуже нє будєт», якою бравували минулого року адепти нинішньої влади. Бо гірше таки стало – і без всіляких коронавірусів. І може стати ще гірше, якщо не отямитись.

Інша річ – погоджена сторонами реструктуризація (відтермінування платежів), як це вдавалося і в 2000, і в 2014-2015 роках. Однак для таких переговорів тим більше потрібна довіра. Тож, дивись попередній пункт.

Зрештою, спробувати отримати допомогу у Росії, як закликав у своїх інтерв’ю Коломойський, що прямо пропонує у своїх «антикризових заходах» ОПЗЖ – це зрада України. І тому, що це буде зрадою пам’яті всіх загиблих за незалежність України у московсько-українській війні. І тому, що це перекреслить європейський вибір України, який підтримує більшість українців. І тому, зрештою, що Росія скористається цим для вирішення своїх власних проблем за рахунок українців: землі, промислового потенціалу, людей. Згадаймо, що навіть за часів проросійського Януковича Росія вела проти України торговельні війни, а приватизацію українських підприємств використовувала як придаток для посилення власних потужностей – або прибиранняз ринку конкурентів.

При таких аргументах – чому ж взагалі можлива поява коаліції «За дефолт»? Невже українські політики можуть бажати злого своїх країні?

На жаль, їхні мотиви показують, а дії свідчать, що так, можуть.

ОПЗЖ навіть не приховує бажання повернути Україну в «русскій мір». Штатна «п’ята колонна Кремля» прагне виправдати очікування господарів. Коломойський не має особливих перспектив на Заході, де проти нього тривають судові процеси – і готовий воювати за майбутнє в «русском мірє», пожертвувавши Україною. І своїх посіпак у Верховній Раді на це налаштовує. Тим більше, що багатьом з них «русскій мір» геть не чужий.

Сумно, що в цій компанії перебуває і Тимошенко. З одного боку, з Коломойським її пов’язують тривалі стосунки і інтереси; і вони «поки мети не досягнуть, не заспокояться». З іншого – електоральне положення Тимошенко залишає бажати кращого. Навіть брехня про ринок землі їй не допоможе – бо всупереч її тріскотні ані «розпродажу земель», ані «відбирання землі в людей» не буде. Тож і об’єднується з давнім другом і «п’ятою колоною» за принципом «чим гірше, тим краще».

Але такий підхід – безвідповідальний і підлий щодо України.