Знизити ціну

Бурхливий зовнішньополітичний тиждень ніяк не змінив тренду, що визначився останніми місяцями.

Ані Україна і Західний світ, ані російський агресор і його підпихувачі не мають сценаріїв швидкої перемоги.

Відновлення західної допомоги і зрушення з мертвої точки мобілізації, нарешті посилення фортифікації і мінування дозволили зірвати плани росіян щодо північного театру наступу – на Харківщину і Сумщину. Однак на Донеччині, зокрема, просування триває – хоч мрії ворога про «прорив фронту» і залишаються його мріями.

З іншого боку, повільність фортифікації і мобілізації, повільність і недостатність забезпечення озброєнням – як вітчизняним, так і партнерським – поки не дозволяють ЗСУ надійно зупинити, перемолоти і відкинути ворога.

Відтак, війна котиться своєю логікою – як війна на виснаження.

Марення путіна про «чотири області» як передумову переговорів показує налаштування агресора. Він вірить, що «перечекає» Україну і Захід, перетерпить втрати і витрати і виснажить Україну, змусивши до капітуляції.

Це дещо змінює сприйняття сценаріїв закінчення війни. З подачі «марафону» і телеграм-пулу влади у суспільній свідомості посіяно острах «зради», сценарію «перемирʼя не в кордонах 1991 року».

Натомість для агресора пріоритетним є інший сценарій – підкорення і знищення субʼєктності України як такої. Приблизно за зразком «стамбульських» угод, нещодавно оприлюднених.

Натомість, судячи із заяв лідерів західних країн, там продовжують розглядати сценарії «часткового» миру. Єдине – він не має бути капітуляцією України. А відтак Україна має підійти «з позиції сили».

Восени 2022 ЗСУ звільняли українську територію. Ворожі «воєнкори» бєлькотіли щось про «Вєлікоє отступлєніє». І тим не менш окупанти проводили фейкові «референдуми» і оголошували про «включення до конституції» окупованих територій.

Тому «позиція сили» мала б означати рішучу поразку російських військ в Україні. Для цього Україна ресурсів не має.

Тож – результат війни визначиться тим, хто встоїть довше.

Як цього досягти? Як знизити для України ціну війни на виснаження? А для росії – підвищити.

При тому не впасти у небезпечну «звичність» війни.

Коли Україна перетворюється у «санітарну зону», отримуючи ресурси лише щоб утриматись, але втрачаючи людей, інфраструктуру і ресурси.

Це вимагає суттєвого перегляду політики.

Перше. У зовнішній політиці абсолютним триєдиним пріоритетом має бути отримання допомоги, підвищення санкцій проти рф, вступ до НАТО і ЄС.

Лише вступ України до НАТО означатиме безпеку від майбутньої агресії росії.

«Саміт заради саміту», який не приніс жодного результату, крім «сімейного фото», має стати останньою пересторогою проти марнотратства сил і ресурсів, авторитету і впливу на пусті заходи.

Друге. В економіці має бути запроваджено режим найбільшого сприяння тим, хто працює і платить податки. Перевірки, а тим більше зупинки діяльності підприємств мають бути відкинуті.

75% українських компаній і так нарікають на брак робочої сили. 65% опитаних компаній сказали, що для них відключення електроенергії – це критично і близько навіть до банкрутства бізнесу.

У цих умовах виробники потребують підтримки, кращого доступу до кредитів і інвестицій, а не тиску і підняття податків.

Саме собою, має бути наведено лад у бронюванні. Поки щодо людини вирішується питання бронювання, вона не має підпадати під мобілізацію.

Третє. Інновації і постачання.

Ефективні рішення мають запроваджуватись випереджаючими темпами. На це – кошти і держави, і громад, і партнерів.

Бо єдиною противагою кількості росіян є досягнення технологічної переваги.

Четверте. Фортифікація і мінування. Тут за спроби розкрадання і зрив якості й темпів має бути швидка і жорстка відповідальність.

Робота парламентської ТСК має бути постійним генератором новин з цих питань.

Пʼяте. Ефективна мобілізація – з гарантіями навчання і служби за фахом. З ухваленням чіткого терміну служби і гарантій ротації.

З швидкою реакцію на проблеми і виправлення помилок.

У цих питаннях влада показує хронічну нездатність діяти швидко і ефективно.

Рішення ухвалюються пізно і половинчато.

Результат – втрати на фронті, витрати ресурсів, виснаження людей.

Влада сподівається, що запасу міцності країни і періодичних вливань допомоги вистачить, щоб встояти.

Але задача влади – не перекладати тягар на громадян. Владу обирають шукати оптимальні, а не «прості» і примітивні рішення.

Коли під час війни проведення виборів неможливе, «офісних менеджерів» має змінити Уряд національної єдності і порятунку.

Однак мотивації для цього влада поки не має. Вона може зʼявитись або під тиском обставин, або громадським тиском, або тиском партнерів.

На жаль, кожен день зволікання обходиться Україні дуже дорого.

—

Ілюстрацію взято з The Economist