Знизити ціну

Як забезпечити стійкість України під час війни на виснаження, не затягуючи її і не перетворюючи війну на рутинний, повсякденний стан

Бурхливий зовнішньополітичний тиждень ніяк не змінив тренду, що визначився останніми місяцями.

Ані Україна і Західний світ, ані російський агресор і його підпихувачі не мають сценаріїв швидкої перемоги.

Відновлення західної допомоги і зрушення з мертвої точки мобілізації, нарешті посилення фортифікації і мінування дозволили зірвати плани росіян щодо північного театру наступу – на Харківщину і Сумщину. Однак на Донеччині, зокрема, просування триває – хоч мрії ворога про «прорив фронту» і залишаються його мріями.

З іншого боку, повільність фортифікації і мобілізації, повільність і недостатність забезпечення озброєнням – як вітчизняним, так і партнерським – поки не дозволяють ЗСУ надійно зупинити, перемолоти і відкинути ворога.

Відтак, війна котиться своєю логікою – як війна на виснаження.

Марення путіна про «чотири області» як передумову переговорів показує налаштування агресора. Він вірить, що «перечекає» Україну і Захід, перетерпить втрати і витрати і виснажить Україну, змусивши до капітуляції.

Це дещо змінює сприйняття сценаріїв закінчення війни. З подачі «марафону» і телеграм-пулу влади у суспільній свідомості посіяно острах «зради», сценарію «перемирʼя не в кордонах 1991 року».

Натомість для агресора пріоритетним є інший сценарій – підкорення і знищення субʼєктності України як такої. Приблизно за зразком «стамбульських» угод, нещодавно оприлюднених.

Натомість, судячи із заяв лідерів західних країн, там продовжують розглядати сценарії «часткового» миру. Єдине – він не має бути капітуляцією України. А відтак Україна має підійти «з позиції сили».

Восени 2022 ЗСУ звільняли українську територію. Ворожі «воєнкори» бєлькотіли щось про «Вєлікоє отступлєніє». І тим не менш окупанти проводили фейкові «референдуми» і оголошували про «включення до конституції» окупованих територій.

Тому «позиція сили» мала б означати рішучу поразку російських військ в Україні. Для цього Україна ресурсів не має.

Тож – результат війни визначиться тим, хто встоїть довше.

Як цього досягти? Як знизити для України ціну війни на виснаження? А для росії – підвищити.

При тому не впасти у небезпечну «звичність» війни.

Коли Україна перетворюється у «санітарну зону», отримуючи ресурси лише щоб утриматись, але втрачаючи людей, інфраструктуру і ресурси.

Це вимагає суттєвого перегляду політики.

Перше. У зовнішній політиці абсолютним триєдиним пріоритетом має бути отримання допомоги, підвищення санкцій проти рф, вступ до НАТО і ЄС.

Лише вступ України до НАТО означатиме безпеку від майбутньої агресії росії.

«Саміт заради саміту», який не приніс жодного результату, крім «сімейного фото», має стати останньою пересторогою проти марнотратства сил і ресурсів, авторитету і впливу на пусті заходи.

Друге. В економіці має бути запроваджено режим найбільшого сприяння тим, хто працює і платить податки. Перевірки, а тим більше зупинки діяльності підприємств мають бути відкинуті.

75% українських компаній і так нарікають на брак робочої сили. 65% опитаних компаній сказали, що для них відключення електроенергії – це критично і близько навіть до банкрутства бізнесу.

У цих умовах виробники потребують підтримки, кращого доступу до кредитів і інвестицій, а не тиску і підняття податків.

Саме собою, має бути наведено лад у бронюванні. Поки щодо людини вирішується питання бронювання, вона не має підпадати під мобілізацію.

Третє. Інновації і постачання.

Ефективні рішення мають запроваджуватись випереджаючими темпами. На це – кошти і держави, і громад, і партнерів.

Бо єдиною противагою кількості росіян є досягнення технологічної переваги.

Четверте. Фортифікація і мінування. Тут за спроби розкрадання і зрив якості й темпів має бути швидка і жорстка відповідальність.

Робота парламентської ТСК має бути постійним генератором новин з цих питань.

Пʼяте. Ефективна мобілізація – з гарантіями навчання і служби за фахом. З ухваленням чіткого терміну служби і гарантій ротації.

З швидкою реакцію на проблеми і виправлення помилок.

У цих питаннях влада показує хронічну нездатність діяти швидко і ефективно.

Рішення ухвалюються пізно і половинчато.

Результат – втрати на фронті, витрати ресурсів, виснаження людей.

Влада сподівається, що запасу міцності країни і періодичних вливань допомоги вистачить, щоб встояти.

Але задача влади – не перекладати тягар на громадян. Владу обирають шукати оптимальні, а не «прості» і примітивні рішення.

Коли під час війни проведення виборів неможливе, «офісних менеджерів» має змінити Уряд національної єдності і порятунку.

Однак мотивації для цього влада поки не має. Вона може зʼявитись або під тиском обставин, або громадським тиском, або тиском партнерів.

На жаль, кожен день зволікання обходиться Україні дуже дорого.


Ілюстрацію взято з The Economist


Опублікував: Ростислав Павленко

Інші публікації автора

Не ховайтесь за людей!

середа, 10 липень 2024, 13:05

Телеграм-канали, особливо з пулу президентського офісу, поширюють цитатник інтервʼю Зеленського виданню "Bloomberg". Окрім вихвалянь Єрмака, вимог до союзників і скарг на життя проводиться цікава думка. . Мовляв, для зміни української території потрібн...

Королівство кривих дзеркал

субота, 6 липень 2024, 13:45

Мінсоцполітики (!) пропонуватиме «оптимізувати» (людською мовою – «скоротити») соціальні видатки. Завжди думав, що задача Мінсоцполітики – знаходити шляхи виплат цих видатків. Зокрема, за рахунок зменшення втрат на корупції, неефективному управлінні і ...