Зажевріла надія

Тиждень тому ситуація в країні здавалося безпросвітною.

Тотальне домінування влади в медіа — із опозиційними ЗМІ, загнаними в кут, і розгулом маніпуляцій у соцмережах і телеграм-помийках.

Глуха до голосу розуму більшість зі "слуг", уламків опзж і інших прислужників, які подумали, що можуть "відкотити" зроблені після Революції гідності зміни і стати "владою" у милому їм пострадянському сенсі, де влада — це не обов'язок і відповідальність, а сваволя, безкарність і безконтрольне збагачення.

Мовчання партнерів, які, щоб "не нашкодити обороноздатності" України, терпіли і закривали очі на всі ці вибрики влади, а продовжували надсилати гроші.

Але, достоту як у казці за міжнародним сюжетом "рибалка і його дружина", владі закортіло як тій старій: щоб була вона Володаркою Морською, а Рибка Золота їй би служила.

Відповідь надійшла, звідки не чекали. Своє слово сказало суспільство. У першу чергу, молодь до 25 років, яку неможливо залякати мобілізацією — і яка завжди і скрізь є барометром суспільних настроїв, із гострим відчуттям несправедливості і гарячим бажанням кращого майбутнього для країни. Європейського майбутньго.

Протест, який не має чітких лідерів, організований через непідконтрольні владі соцмережі, і витриманий у підкреслено мирному і конструктивному тоні, виявилось неможливо подолати. Очевидно, є і будуть спроби його дискредитувати, або й використати. Але за це з влади теж спитають — бо її обов'язок зараз якраз не допустити провокацій, і у співпраці з протестувальниками зберегти мирний характер акцій.

Після буремного тижня можемо зробити певні висновки. Варто утриматись від надмірного оптимізму, бо ще нічого не вирішено. Та й ситуація не фронті загрозлива, бульдозер повзе, а заклинання про "зустріч Зеленського і путіна" після "погодження технічних питань припинення вогню" ясності не додають.

Але доведено головне: українське суспільство лишається суб'єктним і не терпітиме виходу влади за лінії, за якими ускладниться, чи стане неможливим курс від росії до Європи.

1. Нове покоління українців є проєвропейським, із відчуттям гідності і готовністю відстоювати свої права.

Сподівання влади на те, що суспільство вчергове "проковтне", як це було з переслідуванням опозиції, попранням свободи слова, тиском на активістів і місцеві громади.

Однак усе це накопичувалось — і прорвало, коли було перейдено символічну лінію. Протестувальники недарма згадують про 2013 рік. Тоді також було зроблено символічний акт — зречення європейського курсу. Нині як таке зречення було сприйнято підрив незалежності структур, існування яких є символом руху до Європи, де боротьба з корупцією є обов'язковою умовою.

Підтримувати намір влади позбавитись контролю суспільство відмовилось.

Це має величезне значення, зокрема, в контексті майбутніх виборів (коли б вони не були). Махлювати, маніпулювати, намалювати "потрібний" результат просто не вийде. Це вже зараз треба усвідомити мрійникам і планувальникам Банкової.

Ви знову не зрозуміли людей. Активна частина суспільства не підпадає під ваші соціологічні викладки і плани ваші заламає — якщо вони виходитимуть за межі закону і справедливості. Поцікавтесь у ваших співробітників і партнерів з "Партії регіонів", як воно було у 2004 і 2014, коли теж здавалося, що "власть сільна как нікагда".

2. Протести мають позитивний ефект для оборони, встановлюючи межі владі.

Дехто із фронтовиків обурюється: мовляв, ми тут воюємо, а вони там дурью маються. На фронт би краще йшли.

Медіа-обслуга Банкової радісно підхопила ці вислови, намагається їх множити і тиражувати. Але дарма. Бо, як не дивно, протести проти ліквідації незалежності антикорупційних структур мають для фронту ... позитивне значення.

Бо корупція є одним з головних факторів, які підривають ефективність як постачання фронту, так і мобілізації, не кажучи вже про управління. Тому кроки, спрямовані на подолання корупції, здатні суттєво покращити стан тих, хто воює.

Це — один із обов'язків тих, хто в тилу.

Тут спадає на думку історична притча. Коли Римська республіка воювала проти армії Спартака, однією з причин хронічних поразок було погане оснащення республіканської армії. Та настільки, що це стало предметом слухань у Сенаті.

Сенат призначив комісію. Та розібралась із постачальниками армії... А там справа уже дійшла до того, що шоломи кріпилися однією заклепкою замість двох, різниця йшла у гаманці корупціонерів, а в бою такого шолому вистачало ненадовго. Ну, і багато чого іншого цікавого виявилось.

Винні повисли на хрестах, і відтоді оснащення легіонерів суттєво покращилось. Принаймні, шоломи не забували заклепувати за інструкцією, і вони тримали удар, як належало.

Паралелі доволі прозорі. От тільки український "сенат" далекий від того, щоб виправдати своє високе звання. Тому справу довелось брати до рук молодим людям.

Тепер це суттєво посилює мотивацію НАБУ і САП. Вони мають довести, що підтримка не була марною. Саме на це має бути спрямована робота з цими органами яка міжнародних партнерів, так і організацій громадянського суспільства.

І організаторам постачання ЗСУ варто запам'ятати: початок покладено, прецедент створено. Краще вирішуйте питання постачання війська заздалегідь і ефективно. Бо за корупційні оборудки доведеться відповідати, і швидше, ніж вам здається.

3. Позиція партнерів України щодо української влади змінюється із всепрощення до вимог дотримання правил.

Як ми і попереджали (див. текст "СЕРІАЛЬНА ДИКТАТУРА" у цій стрічці), радість можновладців від перспектив свавільного і безкарного панування виявиться скороминучою.

Партнери — і насамперед європейці — заговорили в дуже жорсткому тоні. Було застосовано навіть обмежувальний механізм програми Ukraine Facility — через невиконання владою обіцяних реформ, Україна недоотримає 1,5 млрд євро. У провідних світових ЗМІ склався консенсус: українській владі забагато прощалося, вона зрозуміла це як вседозволеність і почала формувати у себе авторитарний режим. Під це ніхто не підписувався.

Тим більше, протести громадян показали: посилання влади на безумовну довіру до неї – обман. Люди були готові дотримуватись "мовчазної суспільної угоди": вони не критикують владу, а влада - не капітулює перед росією і веде до Європи. Як тільки друга складова (а можливо, і перша, скоро дізнаємось) із зобов'язань влади стала під питанням — суспільство відреагувало.

Це зняло останні сумніви у істеблішменту західних країн. Тим більше, як дуже чітко зазначено у The Economist:

"Захід несе певну відповідальність за все це. Його лідери обожнювали Зеленського, чий героїзм змінив початковий хід війни, і це змусило їх закрити очі на його дедалі довші списки провалів. Новий закон був прийнятий не в вакуумі, а після переслідувань антикорупційних активістів і сумнівного застосування «санкцій», включаючи заморожування активів і заборону на виїзд, проти політичних ворогів уряду, включаючи попередника Зеленського на посаді президента. Друзі України не зробили достатньо, щоб засудити його за такі промахи."

Тут є одне "але". За гріхи влади покарано всю країну.

Логіка таких дій у ЄС — створити для громадян мотивацію для тиску на владу. Влада має це почути.

4. Внутрішні фактори порятунку.

Влада, втративши кілька днів, вирішила-таки відкотити.

Володимир Зеленський подав законопроект, який повертає статус-кво у повноваженнях НАБУ і САП – хоч і додає екзотичні норми, які розширюють повноваження СБУ. Але ці додатки виписані так, що спроможність їх реалізувати викликає сумнів. Тим більше, у новій атмосфері, яка виникла в країні.

З осені 2019 року Володимир Зеленський показував здатність відступити, коли треба. Без іронії, дуже часто це рятувало від небезпечної ескалації.

Так, протести "Руху опору капітуляції" восени 2019 зірвали сценарій погодження влади на російське прочитання Мінських домовленостей на саміті в Парижі.

Протести прихильників Петра Порошенка попередили незворотні сценарії щодо його ув'язнення під надуманими приводами (ненадуманих приводів, які стали б переконливими і для світу, і для суспільства, влада за шість років не знайшла; бо неможливо знайти те, чого нема).

Екзотичні ініціативи щодо "общипування гусей" (визискування бізнесу), повного відкату децентралізації (хоча її суттєво обмежено під прикриттям воєнного стану) і створення поліцейської держави також так і не отримали втілення – попри наявність відповідних проектів, активних прибічників у оточенні президента і потенційну можливість провести відповідні рішення голосами де факто коаліції "слуг", уламків опзж і прислужників.

Тепер прийшла черга питань, які досі суспільство, у свою чергу, толерувало. "Крадівництва".

Попри домінування влади у медіа-просторі, від суспільства не вдалося приховати інформацію щодо корупції "на самій горі". І коли НАБУ і САП, за відчуттям суспільства, впритул наблизились до викриття цих схем і відповідальності учасників, спроба "замести це під килимок" викликала протест.

Шило в мішку дуже важко сховати: рано чи пізно воно почне колоти.

5. Подальший розвиток подій залежить від готовності влади змінити спосіб, підхід і стиль вирішення державних справ (modus operandi).

Песимісти-реалісти вже заповнили стрічку постами про те, що нинішній сплеск активності нікуди особливо не приведе. Мовляв, усі важелі залишаються в руках влади.

Однак в Україні таки відбулися принципові зміни. Услід за мітингувальниками цитуючи Сергія Жадана, "Вчора ще була в нас священна корова..." ... закінчення фрази, де прогнозується Ростов, ще можна уникнути. Якщо влада збагне, що вже не є "священною коровою". Бо порушила згаданий вище суспільний договір.

Суспільство знаходитиме можливості для тиску. І воєнний стан не врятує. Бо координація, взаємодія, мобілізація по всій країні відточувалась: у волонтерських зборах і підтримці бригад ЗСУ, у акціях родичів військовополонених і зборі підписів під петиціями, у формуванні Громадської антикорупційної ради при міноборони і проведенні флеш-мобів...

Тому є вибір.

Сценарій номер 1: влада відкривається, іде на діалог і "інклюзивність". Кращого моменту для коаліції єдності і уряду національного порятунку годі й шукати. Як люблять у владі, інформаційно "переб'є" дух посліду від наробленого 22 липня.

Сценарій номер 2: влада продовжує упиратися. Подає відкат як потужну перемогу, незламно продовжує використовувати ДБР і втягувати СБУ, а якщо вийде – то і НАБУ та САП у політичні переслідування, пробуватиме очорнити протести і протиставити їх учасників "правильним," "слухняним" українцям...

Знаючи повадки нинішньої влади, залишають песимістом щодо першого сценарію. Однак події останнього тижня дають надію на те, що при спробі реалізувати другий справдиться винесене на ілюстрацію латинське прислів'я: "Бажаючих доля веде, небажаючих - тягне".

Суспільство нагадало про свою суб'єктність. Це зрозуміли і відповідно змінили поведінку партнери. Владі доведеться змінитись - волею чи неволею.