Стежка вузька, а капканів дедалі більшає

Чим нинішнє коло переговорів у складній фігурі Україна — РФ — США — ЄС — інші принципово відрізняється від попереднього, серпневого?

Відмінність окреслив віцепрезидент США JD Венс: "Росіяни часто переоцінюють свої успіхи на полі бою, що ускладнює досягнення домовленостей".

Він також висловив песимістичний прогноз щодо нинішнього кола: "Україна і рф іще не готові укласти угоду".

Представники влади також обережні в оцінках; зазначається, що питання "Томагавків" на паузі, що на зустрічі президентів ітиметься про постачання зброї, зокрема ППО, зокрема в рамках ініціативи PURL…

Словом, нічого проривного.

Зрештою, росіяни переконані, що вже от цього разу їм удасться знеструмити та заморозити Україну, і щось там показати на полі бою… Тому вони й далі гратимуть дурня, висуваючи неприйнятні вимоги. Думаючи, що прийнятна для них “deal” і так у кишені — тож можна спробувати вибити більше.

Проте зауваження Венса свідчать про важливу зміну в підходах оточення Трампа. Виглядає, раніше Путіну і компанії вдавалося навʼязувати звичну картину світу, в якій "великі хлопці" завжди бʼють "малих", а ті мають коритися. Аж раптом дійсність стабільно суперечить вихвалянням Кремля.

Однак, щоб повернути ситуацію на наш бік і не дозволити загнати Україну, яка воює, у пастку — потрібно, власне, постійно показувати здатність до спротиву та ураження росіян.

І тут важливі всі слова:

і "здатність" (не втрачати марно людей, не розбазарювати і тим більше не розкрадати ресурси, і відтак не зламатися);

і "постійно" (не перериваючись між акціями на території РФ, не дозволяючи їй відновитись, а домагаючись кумулятивного, накопичувального ефекту);

і "показати" (доповнити героїчну боротьбу ЗСУ і Сил оборони в цілому адекватною інформаційною політикою та психологічними операціями).

Все це — на тлі дуже важкої ситуації в енергетиці, яка потребує системних дій уже зараз.

Укупі з необхідністю складних бюджетних рішень, бо фінанси співають романси…

… проте найголовніше: потрапляти в пастку нам абсолютно не обовʼязково. Підтримка ЗСУ, воєнного виробництва та активної дипломатії — і не на "задовільно", а на "відмінно",- схилить шальки терезів на наш бік.

Рашисти уже дістали світ своєю брехнею і хвалькуватістю. Але щоб світ — і США насамперед — зважились на важкі наслідки, ще маємо вистояти.

І оце "вистояти"— не чергове кліше "телеграм-марафону".

"Вистояти"— це:

• владі повернутись обличчям до мобілізації, взяти на себе відповідальність і перетворити її на ефективний механізм;
• ухвалювати бюджетні рішення за критерієм корисності для оборони, а не збагачення 5-6 менеджерів на бюджетних грошах;
• створити дипломатичний хаб для постійної системної роботи з союзниками та нейтралами...

Отже, що робити — зрозуміло.

Є й передумови:

Більшість опитаних не вважає, що Зеленський має бути президентом після війни. Прийняття реальності, відмова від партійно-кланового підходу до управління, створення професійного уряду єдності гарантувала б його входження в історію як мудрого державника. Поки (?) цього не видно.

Загибель Портнова дала шанс на злам "спрута", який дозволяв ОПі керувати судами та силовиками — але й робив її своїм заручником. Однак в ОПі воліють натомість змагатися за місце управління спрутом.

Партнери, насамперед “willing” країни ЄС, вибудовують довгострокові програми переозброєння і підготовки до нового злого світу. Бог велів Україні очолити, чи стати вигодонабувачем, цих процесів. Але тут все ще на "задовільно", навіть не на "добре"…

А поки не буде системних змін — без потрясінь, без перевитрат, лише оптимізацією управління — в Україні, ми й далі бігтимемо вузькою стежкою. Радіючи, що і цього разу обминули капкан. От тільки стежка вузька, а капканів дедалі більшає.