Вимушений шлях Фенікса

21 квітня 2019 року я написав, що Україна «зловила» феномен, який траплявся і у наших сусідів (нині членів ЄС і НАТО).

Лідери і політичні сили, які домоглись фактичної незалежності або найбільше для неї зробили, проводили країну через вогонь і страждання. А коли на горизонті уже піднімалися обриси омріяної країни мрії – більшість суспільства втомлювалась чекати і йшла за солодкими обіцянками «простих» рішень.

Практично скрізь омани і примари розвіювались дуже швидко – і дорослі повертались, аби довершити почате. Часто, до речі, в коаліції із притомною частиною тих, хто обіцяв людям казку – але подорослішав від зіткнення з реальністю.

Так було б і в Україні. Аби не росія – не легковажіння загрозою тими, хто ішов «договоріться посрєдінє» і відтак шукав «мир у очах», а не гроші на ракетні програми.

Нині Україна у вогні. Кінця-краю цьому не видео.

Образ, який втім дає надію, – це Фенікс. Птах, який з вогню і попелу відроджувався. Наше завдання – забезпечити таке відродження Україні. І зірвати спроби ворога змішати нас з попелом.

Україна буде. Всупереч, якщо потрібно.