Відмитися від корупції. У міжнародних відносинах немає справедливості. Є лише ефективність. Що робити

«В Україні скрізь корупція» – чуємо на Заході на всіх рівнях. Необхідність її подолати приповідкою звучить мало не у всіх документах, резолюціях і рішеннях Заходу щодо України.

Цей аргумент, окрім констатації факту, став зручним виправданням для відкладення, затягування, або й скасування життєво необхідних рішень. Стереотип про «корумповану Україну» слід подолати – як і саме явище корупції, бо вони суттєво шкодять справі виживання країни.

Можна скільки завгодно заперечувати і обурюватись.
Можна вигукувати «А самі!»
Можна навіть наводити приклади корупції в країнах-членах НАТО. Все буде дарма. У міжнародних відносинах немає справедливості. Є лише ефективність.
Недарма у міжнародних рейтингах здебільшого оцінюють не «корупцію», а «сприйняття корупції». Так, оцінюють саме враження, яке створює країна. І в цьому є свої закономірності. Представники влади можуть скільки завгодно провіщати, що «в нас корупції немає». У відповідь – регіт або глузливі посмішки, і погіршення сприйняття країни. Особливо на тлі багатомільярдних оборудок посадовців, тиску контролюючих органів на бізнес, прокурорів-інвалідів і «крупних» мсеків. Натомість змінити враження від України як корумпованої країни – це задача зі сфери національної безпеки. І тому, що «карупція» – улюблена тема рашистів, а також усіляких «розуміючих путіна» і просто популістів, які виступають за зменшення допомоги Україні. І тому, що фактори високої корупції – слабка незалежність судів, непевне верховенство права, сваволя чиновників і різних контролюючих органів – це номер один у списку на виправлення при вступі до ЄС і, так, НАТО. Зрештою, і тому, що набагато комфортніше жити в країні без корупції, ніж з нею.

Але тут потрібна кардинальна зміна підходу. Ритуальні увіщування «у нас нема корупції, а інша думка – це російське іпсо», камлання «не виносьте сміття з хати» і навіть ухвалення - під тиском партнерів, громадськості та опозиції - кількох законів картини не змінять.

Для якісних змін потрібно якісно змінитись. Притому зміни повинні бути самоочевидними, демонстративними, неспростовними.

1. Перестати сприймати Верховну Раду як відділ законодавчих ритуалів президентського офісу, а опозицію – як «козлів, які заважають нам жити»

Таке ставлення до добра не доводить, перевірено.
Максимальна відкритість Погоджувальної, увага до пропозицій опозиції, повернення до консенсусу часів лютого-березня 2022 – і якість законотворення, авторитет Парламенту, і з ними сприйняття «ефективних зусиль з подолання корупції» злетять до небес.

Формування Уряду єдності і порятунку стане усвідомленою необхідністю – але це вже наступний крок.

2. Ухвалити закони, яких чимало накопичилось в надрах ВР, щодо спрощення адміністративки, звуження повноважень контролюючих і перевіряючих органів, стабільності податкового і митного законодавства

«Білим» має бути визнано весь бізнес, який платить податки і зарплати – а не лише дружній до влади.

Це різко зменшить кількість негативних сигналів від інвесторів, з яких у посольствах і столицях партнерів формується бачення і сприйняття «корупції».

3. Відкрити шлюзи для викриття і знешкодження корупції на усіх рівнях

Повернення свободи слова – і співпраця антикорупційних органів із опозицією, журналістами, розслідувачами, експертами.

Вскриті випадки мають прозоро розслідуватися, а результати – переконливо представлятися.

Усе це змінить «атмосферу», середовище, в якому здійснюється управління в Україні. Для корупції залишиться набагато менше місця.

Натомість створиться наратив «Україна обʼєднана у викоріненні корупції». Саме те, що потрібно для подолання «сприйняття» України як корумпованої держави.

А як при цьому керувати з президентського офісу? А ніяк. А Президенту, Парламенту, Уряду – діяти за Конституцією.

Поки влада такого не хоче. Тож і ходимо по колу. А його необхідно розірвати.