Тінь Оману

Які епохи, такі і дати.

5 січня 2019 було підписано Томос про автокефалію Української Церкви.

А 5 січня 2020 року уже інший президент, Зеленський, відлетів в Оман. Коли це стало відомо журналістам, почали розповідати казочку про "офіційний візит, але за власний рахунок". Вигадувати історії про якісь баснословні "інестиції", які ніхто ніколи так і не побачив.

Однак було би півбіди, якби йшлося лише про черговий відпочинок: у ті часи журналісти підрахували, що Зеленський проявив просто рекордну любов до відпочинку — порівняно з попередниками. Навіть якщо не враховувати працеголіка Порошенка — усі інші Президенти відпочивали в рази менше.

Справжній же детекив почався пізніше, коли журналісти "Схем" розкопали дивні збіги (загугліть розслідування, взяте для ілюстрації).

Про візит в Оман тодішнього секретаря радбезу рф ніколая патрушева.

Про довге "зависання" Зеленського (аж до 8 січня) в країні, м'яко кажучи, не найбільш жвавій у відносинах з Україною.

Про збиття Іраном українського літака в день вильоту Зеленського — і про паузу з його поверненням: жартували, що можна було швидше дістатися вплав.

І, зрештою, про (нібито) використання ним літака, на якому прилетів патрушев.

За місяць відбулися карколомні зміни в системі влади в Україні — керівником ОПи став Єрмак, який перед тим був радником і запам'ятався хіба що провальними переговорами з росією (загугліть "переговори Єрмак-Козак") — зате і фразою про Зеленського як "найвеличнішного лідера сучасності".

Остання фраза стане маркером тривалого дуумвірату, який фактично правив Україною до кінця листопада 2025 року, коли повстале оточення змусило Зеленського зняти Єрмака з посади під тиском звинувачень у корупції і зловживанні владою.

Власне зловживання, найпевніше, і здійснювалось за допомогою лестощів і створення у Зеленського приємної йому картини світу. Дуже схоже, що розгнуздані кадрові перетасовки початку 2026го — це спроба Зеленського знову віднайти комфорт і поклоніння, і байдуже на результат для країни.

Однак повернімося до подій 2020-го.

Не бракує конспірологічних теорій про те, ніби тоді Зеленський намагався виправдатись за провал преговорів у Парижі: замість офіційної згоди на російське прочитання Мінських домовленостей, які начебто погодив Єрмак, після протестів у Києві — Зеленський пристав на думку професійних дипломатів і підписав документ ні про що (чим помітно розлютив росіян).

І, продовжують свою логіку коспірологи, в Омані нібито був заключений новий пакт — про сприяння російському підкоренню України.

Прихильники цієї логіки наводять як доказ показове скорочення ракетних програм, оборонних закупівель, переведення військових підприємств на "голодний пайок", згортання усіх реформ у оборонній сфері, розпочатих за Порошенка.

Відпровідні рішення легко прослідкувати в Указах за підсумками РНБО, бюджетній статистиці та в повідомленнях медіа тих років. 2020 видався дуже голодним для ВПК — зате щедрим для дороднього крадівництва (не втримаємось, щоб не згадати про подібність карти нових доріг і схем російського наступу у 2022).

До цього варто додати і обережні фрази прем'єра Шмигаля та керівництва парламентських "слуг" про перспективи подати воду в Крим, спроби розширити можливості для російської мови, спершу ворожу політику до української і прихильну — до московської церкви. Зрештою, відведення військ з бойових позицій на Півночі і Півдні значно полегшило просування російських загарбників у 2022 поставило на межу падіння Київ і дозволило рашистам потроїти загарбання української території (порівняно з 2019).

Однак, як всі теорії змови, ці хибують на спрощення. Світ не чорно-білий, не двовимірний і не однозадачний.

У цій стрічці ми вже говорили про феномен "магії посади Презилента", коли статус лідера суверенної нації дає будь-кому незрівнянно більше можливостей, ніж росіяни коли-небудь дозволять лідеру "малоросії".

Тому в конкретиці "ОМАНливих" домовленостей хай розбирається слідство.

В чому, однак, не доводиться сумніватись — то це в прагненні нинішньої влади такого слідства уникнути.

У них був шанс — після початку повномасштабного вторгнення почати все з чистого аркуша. Але вже у квітні 2022 переляк пройшов — і повернулася практика війни з опонентами замість війни з росією.

До того, так виглядає, було взято курс на "умилостивлення москви". Уже згадане слідство встановить міру ініціатив і відповідальності у послабленні України.

Проте мотив, схоже, був "не злити росію". Показувати себе зразковими "молодшими братами". Зрештою, як показує розслідування тих-таки "Схем", пов'язані із Зеленським і його оточенням структури заробляли (а можливо, і заробляють) значні кошти на рф. А як показало розслідування НАБУ, до останнього часу йшла "двушка на москву", а в справи держави відбувалося втручання з "бек-офісу", пов'язаного принаймні зі зрадником, "героєм росії" і "сєнатором" деркачем.

І ось ця грімуча суміш дозволяє багато що зрозміти у мотивації нинішніх можновладців.

Певне, в "ідеальному світі" вони помирились би з москвою, скасували непотрібні "обмеження" часів "націоналістичних" попередників, і повернулись би в "нормальність" пост-совкового штибу. Однак цьому перешкоджають:

- по-перше, позиція москви;

- по-друге — страх перед позицією "України воюючої", яка не подарує, якщо всі жертви виявляться марними.

Із цього протиріччя можна було б вийти, чесно прийнявши бік Української Перемоги. Однак є одна проблема:

Вони в неї не вірять.

Ані в Перемогу, ані в Україну взагалі.

Тому стратегія в зеленських — "пропетляти, доки для них не складуться сприятливі обставини".

Вони сподіваються, що Трамп примусить путіна до миру, його гірку ціну можна буде "повісити" на того ж Трампа, який уже без малого рік є рятівником рейтингу Зеленського (соціологи називаються це "ефектом єднання навколо прапора") — а потім, забувши Європу з її нудними повчаннями, поставити світ перед фактом сцементування нової старої зеленої влади — за будь-яку ціну.

За шість років після Омана спостерігаємо саме цю стратегію: подобатись "великим цього світу", імітувати рухи і слова, які їм подобаються — а самим петляти і хитрувати задля збільшення власного комфорту і безпеки. Найкраще — при владі, розподіляючи кошти "на відновдлення України".

Якщо подивитись на дії можновладців із цих позицій, їхні дії набувають цілком зрозумілої логіки. За ними проглядається навіть певна стратегія. Жаль, що убога і безкінечно шкідлива для України.

Однак з Оману важливо винести-таки ще один урок. Що б там не було домовлено, обіцяно і заплановано — все провалилося.

Бо життя таки не чорно-біле, не двовимірне і не однозадачне. І значно складніше за інтриги за кулісами шоу-бізнесу.