Серіальна диктатура, або Казка про Золоту рибку

Усі пам'ятають казочку про зажерливу бабу, яка нещадно ганяла свого діда до чарівної рибки і вимагала все більшої й більшої влади?

Вони мали все: ручні суди; приборкані медіа; зручну Раду з монобільшістю і без прямої трансляції; поблажливих міжнародних партнерів, які давали гроші, не ставлячи зайвих запитань. Але закортіло ще більшого — абсолютного комфорту. Такого, щоб не тільки грабувати, але й ніколи не боятися за це відповідати.

Учорашнє голосування у Верховній Раді за контроль Генпрокурора над НАБУ і САП — це відчайдушна спроба забезпечити саме таке «зручне» майбутнє для «слуг» і їхнього лідера. Спроба антикорупційні органи, створені під тиском Заходу, перетворити на ще одну кишенькову структуру. Удала спроба — але з дуже коротким горизонтом.

Бо це — удар по ключовому фактору нашого виживання. Євросоюз і США вже чітко дали зрозуміти: незалежність НАБУ і САП — умова фінансової допомоги Україні. Не красива декларація, а юридично прописана вимога Плану Ukraine Facility на 50 мільярдів євро.

На Банковій, схоже, вирішили, що партнери проковтнуть і це. А суспільство — стомлене війною — промовчить. Не проковтнули. І не промовчали. Під Верховною Радою зібралися ветерани, волонтери, студенти. Без організаторів, без грантів — блискавично, інстинктивно.

Бо Україна — не серіал 95 кварталу. Українці ніколи мовчки не терпіли, коли прогнила від корупції і власної брехні верхівка, котру самі громадяни виводили з грязі в князі, низводить наш сильний, добрий, але нажаль довірливий до виборчих маніпуляцій народ, до стану безправних рабів. І точно не пробачають, коли топчуть найцінніше — віру в справедливість, за яку стояли на Майдані.

Холодний душ для «слуг», які мріяли жити як у серіалі — «пий, гуляй, щипай гусей» — ще попереду. Скасування декларування, контроль над антикорупцією, реверанси проти «зовнішнього впливу» — це все не про суверенітет. Це про імунітет від покарання.

Та кожна така «перемога» Антимайдану обертається глибшою поразкою. Ім’я цьому процесу — реванш малоросії. Але ми вже двічі це зупиняли — і зупинимо втретє. Бо ми — не статисти в чужому серіалі. Ми — Україна. І ми не дамо себе списати в утиль, позначити громадянське суспільство терміном «масовка» у титрах їхнього дешевого серіалу.

А розбите корито уже маячить у недалекій перспективі. Питання лише в тому, хто перед ним сидітиме: одні «слуги» чи вся Україна...