"Ситуація в країні потребує дорослої розмови". Чуємо це дедалі частіше.
Мається на увазі – треба відмовитись від солодких казочок "марафону". Бо після теплої ванни холодний душ реальності може видатись надто контрастним. З відповідними демотивуючими ефектами. А мотивація – це запорука перемоги у тривалій війні.
Також мається на увазі – треба відмовитись від ненависті і шельмування у анонімних телеграм-каналах, які досить легко прослідковуються до радників (старших радників) президентського офісу. Бо пошук ворогів, розділення суспільства і свідома відмова співпрацювати всередині країни різко знижують можливості і арсенал засобів боротьби. Про це вже навіть Європейський Парламент окремо зазначає.
Зрештою, мається на увазі – спокійно говорити про проблеми і про те, як усім разом ці проблеми треба вирішувати. Що зробила влада, і де їй потрібна допомога.
Поки цього не бачимо. Останнє інтерв'ю Володимира Зеленського, трансльоване марафоном, витримане в звичній тональності. Розповіді про перемоги і загальні заклики до суспільства – мобілізуватись і до партнерів – допомагати. Але те, що працювало в 2022, втратило ефективність у 2023, і стає контрпродуктивним у 2024.
Розповідати про "92-98%" фортифікацій дивно – бо прикладів неготовності набагато більше, ніж "2-8%".
Для мобілізації потрібна мотивація. Якщо все так добре – навіщо заклики? Якщо Верховний Головнокомандувач особисто спростовує потребу в 500 тис мобілізованих (не одномоментно, до речі) – то про що тоді мова?
Ситуація, тим часом, за серйозністю не поступається весні 2022. Від логіки "все добре, окрім окремих недоліків" час перейти до опису проблем, чіткого змалювання перспективи, що буде, якщо нічого не робити – і пояснення, що ж, власне, робити.
А головне – звіту: що конкретно зробила влада, щоби зусилля суспільства були ефективними.
Один із ключових напрямків – робота з партнерами. Без допомоги Україна довго опиратися не зможе. Тому отримання допомоги у будь-який спосіб – це надмета, порівняно з якою усі рівнощі, дрібні політичні інтрижки, бажання "обійтись без Порошенка" чи "виховати депутатів, щоб знали своє місце" - пил і тлін.
Заходу (а точніше, урядам і провідним політикам західних країн) треба усіма способами донести сценраій, за яким виграє і Україна, і західні держави.
Складається враження, що на Заході не дуже розуміють, що робити з рф. Як уникнути і ядерної війни, і катастрофічного сценарію повоєнного хаосу на території росії. Робочий сценарій – "варити жабу повільно", виснажувати в Україні, щоб привести до переговорів, замирити і забути.
Але у рф інша мотивація. "Свящєнную вайну" не закінчують переговорами. Тому росіяни лізтимуть, поповнюючи втрати – доки не доможуться свого, або доки не луснуть в процесі, вичерпають ресурс: мобілізаційний, технологічний чи економічний. Цей останній ресурс вичерпується найшвидше – і активна санкційна політика могла б відправити російську воєнну машину на дно набагато швидше, ніж у них закінчиться техніка, а тим більше орки.
Перехід до активної підтримки України і завалення, а не замирення росії потребує якісної зміни бачення Заходом картини війни. Цю картину до політиків, урядовців, експертів і журналістів треба доносити усіма можливими способами. Зеленського, Стефанчука (навіть зі співробітниками Апарату ВР), Шмигаля, Стефанішиної, Кулеби і навіть Єрмакана на це не вистачить (як би вони не розказували, що "лише вони представляють Україну").
Для об'єднання зусиль і ресурсів, і для створення на Заході "вау-ефекту" від "нового українського дива" і потрібен професійний уряд національної єдності та порятунку.
Однак поки жодних рухів у цьому напрямку президентський офіс не робить. Навпаки, показує усі ознаки занепаду. Це коли, намагаючись виправити проблему, подвоюють зусилля... у процесах, які, власне, до проблеми призвели.
Ще більше марафону – і менше різних думок.
Ще більше хейту в телеграм-каналах – і обливання лайном усіх, хто закликає навести з цією російською платформою лад.
Ще більше всевладдя президентського офісу, розставлення скрізь своїх людей. Уже заговорили в соцмережах про "Кіпера на ОГПУ, Поклада на СБУ" і інші кадрові рішення, покликані зробити "вертикаль" іще вертикальнішою.
Ще більше корупції "як в останній день" – і відмов від парламентських і громадських механізмів контролю. Ігнорування закликів і попереджень партнерів, вимог інтеграції до ЄС і НАТО.
Ще більше шельмування і упослідження депутатів, опозиції, розслідувачів, журналістів...
Це – марнотратство ресурсів і посилання негативних сигналів партнерам, що додатково зменшує ресурси і перспективи їх отримання.
Ми повинні змінити якість сигналів, які генерує Україна.
Це неможливо без дорослої розмови про проблеми і шляхи їх подолання.
Влада реагує на сигнали, суспільства, які надходять не лише з опозиційної "бульбашки". Шанс бути почутими – у порушенні питання дорослої розмови і уряду єдності з представниками влади вживу і в соцмережах.
У стані влади також розбрат, недовіра і пошук виходу. Важливо, щоб вихід було знайдено на благо країни – і досягнуто спільними зусиллями.
