Небезпека необережних рухів у тумані


Останніми тижнями бачимо дуже тривожну тенденцію.

Президентський офіс, опечалений соціологічними даними, явно смикає кермо з боку в бік, аби уникнути потрапляння під софіти. Де доведеться відповідати на просто питання «Чому?»

Схоже, соціологія показує падіння підтримки влади у «воюючому» середовищі. Серед діючої армії, волонтерів, ветеранів, активістів…

Відповіддю стало спочатку – задобрити «генералів». Відмовити мобілізованим у праві на звільнення за вислугою років. Фронтовики в шоці.

Замість організувати «рекрутинг» під гарантії навчання, забезпечення і зрозумілого перебігу служби – послали Армії сигнал «воюйте стільки, скільки скажемо». Не дуже ефективна мотивація.

Певне, наслідки не забарились сказатись на соціології. Тому кермо різко вирулили у протилежну сторону. Воюючим намагаються показати, як хвацько розправляються з їхніми ніби антиподами: тими, хто виїхав за кордон. Їм відмовляють у консульських послугах і згодом – видачі паспортів.

Правда, тим, хто ставить під отаким підписи, треба памʼятати про конституційні визначення. Про неприпустимість порушення прав українців і перевищення власних повноважень.

Але не думають. Бо потрібен яскравий ефект, швидке переключення. Щоб воююча країна переключила увагу на «тих, хто виїхав», хто не дасть здачі.

Проте, сіяння розбрату – це погана стратегія. Натиск на мігрантів зовсім не вирішить головного питання: притоку людей до війська. А значить, військові й далі ставитимуть питання.

Кого їм вкажуть ворогом на наступному кроці? Опозицію? Порошенка? Але важко малювати в армії ворогом того, хто їй найбільше допомагає.

Парламент? Так депутатів стараннями президентського офісу і так звели до рівня карикатурних персонажів (до речі, практично вивевши з ладу традиційну українську рятівну інституцію).

Може, командирів? Керенський і К пробували це в росії у 1917, заграючи з масами у ненависті до «зрадників-командирів». Пропрацювало недовго, закінчилось сумно.

Партнерів? Так і ЄС, і США, і Британія, і інші союзники свої обіцянки виконали.

Куди не кинь – нема довгострокового рішення для проблеми влади, яка займається самозбереженням.

Довгострокове рішення існує лише для порятунку країни. Але президентський офіс воно не цікавить. Рух манівцями триває…


Опублікував: Ростислав Павленко

Інші публікації автора

Точка входу

субота, 25 травень 2024, 17:15

Про потребу змін, про демократичну традицію – і про моральний вибір більшості в парламенті. У будь-яких планах щодо змін є критичне питання:. Як і з чого ці зміни мають розпочатись. Так звана «точка входу», без якої інерція придушить будь-які сподіванн...

А ваш Порошенко!... Чуємо усі п'ять років, і два з гаком роки війни! Давайте по суті

п’ятниця, 24 травень 2024, 21:04

Всі спроби здорової дискусії задля напрацювання рятівних рішень зводяться до відповіді: "А ваш Порошенко...". “А ваш Порошенко!..» – це, мабуть, єдиний аргумент, який залишився у адептів Зе-команди, коли їм вказують на кричущі випадки невігластва, кору...