Останніми тижнями бачимо дуже тривожну тенденцію.
Президентський офіс, опечалений соціологічними даними, явно смикає кермо з боку в бік, аби уникнути потрапляння під софіти. Де доведеться відповідати на просто питання «Чому?»
Схоже, соціологія показує падіння підтримки влади у «воюючому» середовищі. Серед діючої армії, волонтерів, ветеранів, активістів…
Відповіддю стало спочатку – задобрити «генералів». Відмовити мобілізованим у праві на звільнення за вислугою років. Фронтовики в шоці.
Замість організувати «рекрутинг» під гарантії навчання, забезпечення і зрозумілого перебігу служби – послали Армії сигнал «воюйте стільки, скільки скажемо». Не дуже ефективна мотивація.
Певне, наслідки не забарились сказатись на соціології. Тому кермо різко вирулили у протилежну сторону. Воюючим намагаються показати, як хвацько розправляються з їхніми ніби антиподами: тими, хто виїхав за кордон. Їм відмовляють у консульських послугах і згодом – видачі паспортів.
Правда, тим, хто ставить під отаким підписи, треба памʼятати про конституційні визначення. Про неприпустимість порушення прав українців і перевищення власних повноважень.
Але не думають. Бо потрібен яскравий ефект, швидке переключення. Щоб воююча країна переключила увагу на «тих, хто виїхав», хто не дасть здачі.
Проте, сіяння розбрату – це погана стратегія. Натиск на мігрантів зовсім не вирішить головного питання: притоку людей до війська. А значить, військові й далі ставитимуть питання.
Кого їм вкажуть ворогом на наступному кроці? Опозицію? Порошенка? Але важко малювати в армії ворогом того, хто їй найбільше допомагає.
Парламент? Так депутатів стараннями президентського офісу і так звели до рівня карикатурних персонажів (до речі, практично вивевши з ладу традиційну українську рятівну інституцію).
Може, командирів? Керенський і К пробували це в росії у 1917, заграючи з масами у ненависті до «зрадників-командирів». Пропрацювало недовго, закінчилось сумно.
Партнерів? Так і ЄС, і США, і Британія, і інші союзники свої обіцянки виконали.
Куди не кинь – нема довгострокового рішення для проблеми влади, яка займається самозбереженням.
Довгострокове рішення існує лише для порятунку країни. Але президентський офіс воно не цікавить. Рух манівцями триває…
Багато вже сказано про залежність нинішньої влади від «аплодисментів». Тобто, широкого суспільного схвалення. І особисто Зеленський, і його оточення впродовж своєї сценічної кар’єри звикли до статусу «улюбленців», «народних героїв», «суспільних авторит...
Варто опозиції, чи волонтерам, чи військовим нагадати про проблеми, які не вирішуються роками - фортифікація, посилення прямого фінансування бригад, покращення підготовки мобілізованих, прямий санкційних тиск на москву тощо — тут-таки зривається цілий ...
