Не загубити країни

Цей заклик останніми днями лунає звідусіль. І Володимир Зеленський заговорив про «втратимо єдність — втратимо все». Очевидно, вважаючи єдністю — безумовну підтримку себе і решток вибудованої при ньому схеми. Тієї самої, яка розвалюється під тиском викритої корупції. Бо «зберегти» можна лише те, що існує.

Ілюстрація - з соціальних мереж

Однак єдність насправді — це підтримка ЗСУ всіма засобами і можливостями. Це спрямування всіх ресурсів економіки, науки, виробництва на подолання російського ворога. Це спільна робота за кордоном, щоб не допустити катастрофи — прийняття рішень про Україну без України.

Цього досі немає. Володимир Зеленський досі вважає, що може «пропетлять». Він триматиметься за кожну особу, за кожну схему, за кожну посаду, зайняту друзями і знайомими.

На все це марнується дорогоцінний час.

«Не загубити країни» — це не про збереження доведено неефективного урядування «менеджерів» і «розбійників». Бо те, як вони можуть керувати — вони показали.

Розгнуздана корупція, неадекватне постачання фронту, втрата субʼєктності у зовнішній політиці і провали в бюджетному забезпеченні та економіці — це якраз результат нинішнього підходу. Його продовження — найпевніший шлях загубити країну. Через поразку.

Бо дарма керівництво вважає, що вислизне, підписавши мир (хай ганебний) з росією ціною гарантій безпеки для себе.

Вже показала москва: їй байдужа доля українських можновладців. Їм потрібна Україна. Тож вони брехатимуть, маніпулюватимуть і лізтимуть.

Будь-які їхні маневри — це лише засіб досягнення мети. Підкорення України.

Відтак критерій для оцінки дій будь-яких субʼєктів в Україні дуже простий. Усе, що підвищує ефективність управління — має бути негайно підтримано і запроваджено. Усе, що не підвищує (включно з тим, що зберігає нинішній недостатній рівень) — відкинуто.

Чи не пізно? Пізно. Але робити треба. Бо росіяни теж на межі. І для нас задача — протриматись довше. Для цього — максимально підвищити якість управління. Якість вимірюється показниками в трикутнику «забезпечення фронту — підтримка ззовні — стійкість економіки». Як поточними, так і розумінням перспективи — хоча б на наступний рік.

Кастинг на посади, які цими днями відбувається в кабінеті Зеленського, показує: там досі намагаються залишити все, як є. Прокатати країну на «каруселі», ще раз переставивши фішки з того самого набору. Але це — окозамилювання. Бо не дасть якісної зміни.

Саме тому необхідно:

1. Створити коаліцію єдності в парламенті. Як би цього не боялися «у Зеленського», і як би не шаленіли від цього їхні прихильники. Так, доведеться визнати. Ви і ваш кумир доцарювалися до катастрофи. Так, ви самі не впораєтеся. Бракує розуміння, знань, умінь, досвіду, часто — совісті. Як би ви себе не тішили ілюзіями — вибір звівся до двох альтернатив:

• або відмова від абсолютної влади, розділення повноважень і відповідальності,
• або колапс.

Ваша система не згенерує ефективних рішень. Бо заточена під інше: під «двушку на москву» замість «пустой трати дєнєг» на захисні споруди.

Це боляче визнавати — але так буває, коли наздоганяє реальність.

Реальності байдуже на ваші симпатії, переконання і страхи.

2. Коаліція єдності має сформуватм уряд національного порятунку. Він має спиратися на коаліцію в парламенті — але і бути контрольованим парламентом. Тож і комітети, і спеціальні та контрольні комісії також мають стати віддзеркаленням такої системи підтримки і контролю. Так не зʼявиться нових міндічей, яких країна просто не потягне.

3. Першою дією уряду має стати перегляд бюджету. Викидання схематозу, популізму, хотілок і «марафонів». Гроші — на оборону, на захист громад взимку, на допомогу тим, хто потребує. Вже і зараз.

4. Завершення очищення всієї системи влади від фігурантів корупційного скандалу. Міру юридичної відповідальності хай визначає суд.

Але на політичну відповідальність усі вони вже заслужили. Негайна відставка.

Це, принаймні, якось поверне довіру до України, покаже здатність визнавати і виправляти помилки.

І перешкодить втручанню й перешкоджанню розслідувачам. Бо у ЗМІ і досі зʼявляються повідомлення, як рештки системи «менеджерів-розбійників» виношують плани «корупційного контрнаступу», включно з атаками на НАБУ і САП.

5. Формування «дипломатичного хабу» для негайного порятунку зовнішньої політики. І в переговорах про мир, і в підтримці бюджету, і у військовій допомозі та співпраці.

Тут час і місце майстрів, а не дилетантів.

Усе це не втомлювався повторювати вже кілька років. Часто чув і читав, шо усе це — нездійсненні мрії. Прям як під час переговорів про Томос.

Але критики не розуміють: хоч політична наука — не математика, вона має своє розуміння закономірностей. І краще його враховувати, ніж намагатися ламати на догоду комфорту — і то тимчасовому — кількох осіб.

Подальше зволікання з виконанням цього плану лише множить жертви і погіршує стартові умови, коли до нього таки змушені будуть перейти.

Щоб не загубити країни, треба діяти так, аби доля вела, а не тягнула.