Мить ганьби

У майже детективній, але на жаль, у правдивій і документально доведеній історії, яку виклав Ілля Новіков, про «санкції» проти Порошенка, вражає кілька речей.

Дрібʼязковість і мстивість замовника «санкцій», який розміняв авторитет і честь посади Президента на хвилинне збочене задоволення того виступу в обнімку з Галущенком. Певне, цей стендап він давно уявляв і репетирував. Насолоджувався кожною секундою своєї дріб'язкової помсти. А воно бах — і повернулось ганьбою.

Хитровивернутість, але боягузливість «посадових осіб». Крім Василя Малюка, ні в кого не вистачило… спини сказати, що це дурня, що не робіть цього, що це автогол. Зате всі робили все, щоб мінімізувати власну участь. Утім, документи не зникають. І відповідати за відверті порушення закону доведеться усім причетним.

Тут зазвичай кажуть, що «по-людськи шкода» тих, хто вляпався у «документальне проведення справи». Хто не знайшов «зустрічі з американською делегацією» і навіть не «пообідав у їдальні ВР», поки це не стало мейнстрімом.

Але ні, не шкода.

По-перше, вони свідомо зробили свій вибір. Бо для посадової особи честь не може бути порожнім звуком. А справжня командність — не потурання забаганкам. Це вміння сказати "НІ!" «лідеру», який загрався.

По-друге, вони — цілком за Писанням — «уже отримали нагороду свою». Пронін, Власюк, Свириденко, Соболев, Максименко — отримали або підвищення, або перспективи.

Але, знов-таки за Писанням: попереду — розплата.

Швидше, ніж комусь здається.

Амінь.