GAME OF CHICKEN / ГРА В БОЯГУЗА

Текст трохи довгий – але висновки і пропозиції потребують докладних викладок. Щоб зазирнути в майбутнє, треба зрозуміти контекст.


ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ІГОР
У середині минулого століття набула популярність теорія ігор. Зрештою, ціла низка теорій і прикладних викладок, які були покликані описати, а ще краще спрогнозувати поведінку діячів, зокрема у міжнародних відносинах.

Багато хто чув про «дилему вʼязня», коли раціональний егоїстичний вибір веде до несприятливих наслідків. Популярною також є «гра в боягуза» («game of chicken”), яку часто використовують для опису Карибської кризи. Асоціативний опис гри – зʼясувати, хто з двох водіїв, які несуться назустріч одне одному, перший відверне.

Вважається, що під час Карибської кризи першим відвернув Хрущов. Для путіна це стало одним з пунктиків: він хоче «переграти» не тільки Холодну війну і розпад срср, але й Карибську кризу і «розрядку». Сіра моль вважає себе крутішою за радянських партійних бонз – і прагне показати, що от воно б не відвернуло.

Наскільки небезпечним це може виявитись?


ДРЮЧОК ХУЛІГАНА
Ядерний шантаж завжди був у російському арсеналі агресії. У 2022 році, коли ЗСУ відкинули росіян від Києва, Чернігова, Сум і Харкова, розвивали наступ на Харківщині і Херсонщині, кремліни заблажили про "ядєрноє возмєздіє" так переконливо, що тодішня британська премʼєрка Трасс (якщо вірити британським медіа) навіть переймалась маршрутами радіоактивних опадів.

Протетоді спрацювала жорстка позиція ядерних держав. І не тільки США, Франції і Великої Британії, які, за припущеннями експертів, попередили про конвенційну нищівну відплату. Але й Китаю та Індії, які намалювали росії перспективу тотальної ізоляції і навіть погодились внести неприйнятність застосування ядерної зброї і погроз такого застосування у документи саміту G20.

На два роки інтенсивність ядерного шантажу суттєво зменшилась. Експерти навіть заговорили про сценарій «варення жаби»: такого ослаблення росії, що у разі ухвалення путіним рішення про застосування ЯЗ система була б неспроможна його виконати. Або через технологічний, або людський фактор. Як це було при розпаді срср.

Однак температура санкцій виявилась недостатньою для виходу на цей рівень деградації вже у 2024 році.

Однак російське керівництво, навʼязавши світові «довгу війну», потрапило в пастку, яка наче зійшла з ілюстрацій в підручниках з теорії ігор.

КОЛОС НА ГЛИНЯНИХ ГУСЕНИЦЯХ
Економіка росії працює «на війну» інтенсивніше, ніж потужніша і стабільніша економіка срср. Втрати по тисячі контрактників на день ставлять дуже високі вимоги навіть до тієї системи страху, яка жене їх у «мʼясні штурми». Час поки не працює проти росії – він у росії просто раптово скінчиться. Тому її ставка – на тотальне виснаження і зневіру України й союзників. «Тактика бульдозера», який повзе.

У перемирʼї в корейському чи фінському стилі, коли Захід погоджується з окупацією нині окупованої України, але не дає захопити решту, кремліни не зацікавлені. Зрештою, путін на Валдаї прямо про це сказав. Адже в його ірраціональному світі він прийшов не по Донбас, Крим і суходольний коридор. Він відроджує імперію. А «заморозка» з дієвими гарантіями допомоги Україні означала б кінець цим мріям. Як «Мінські» домовленості зупинили бліцкриг 2014-15.

Тому ані Трамп, ані навіть Сі поки не мають аргументів, які переважили б для путіна втрату сенсу його існування.
Тож питання треба ставити не «як зупинити війну», а «як зупинити росію».

«БУЛЬДОЗЕР БОЯГУЗА»
Щоб зупинити бульдозер, треба сточувати його механізм і позбавляти пального та мастила. Це означає - нові можливості для України на полі бою і важчі санкції проти російської економіки.

У кремлі це розуміють. Тому нервово реагують на будь-які ознаки посилення допомоги Україні з боку Заходу. Тому з шухляди знов дістали ядерну загрозу. Переписали ядерну доктрину. Погрожують вундер -булістикою (кудись у бік частини України, не прикритої західним ППО – бо ті системи розроблялись зокрема і для боротьби з великими бляшанками).
В термінах теорії ігор, путін всівся за кермо «чікен-мобіля» і вирулив на зустрічну смугу. Куди це приведе?

Поки що західні уряди діють у парадигмі уникнення ядерної ескалації. Тому викладки про те, що як мінімум тричі лише брак ресурсів завадив Україні домогтися рішучої переваги, якщо не перемоги – не позбавлені сенсу.

При тому оцінка ризику ескалації приймається людьми, які діють іще в рамках логіки часів «Холодної війни». Тож Захід стримує самообмеження, яке випливає з небажання втягнення в конфлікт і переходу від «підтримки України» (тим, що можна віддати) до «поразки росії» (з відповідним амбітним цілепокладанням і кратно вищими задачами для економіки, ВПК і сектору оборони та безпеки).

Виходить, що росія і її авторитарні союзники на рівень вище в ескалації конфлікту, ніж Захід. Тим більше, що одне з полів конфлікту – атака росіянина західні суспільства, їх мораль і цінності через підтримку популістських рухів, які стали «огидним крокодилом» сучасного політичного ландшафту, суттєво знижують якість державного управління і політики там, де перемагають – і відволікають сили і ресурси там, де ще тільки рвуться до влади.

У аналогії з теорії ігор, путін натискає на газ – а візаві намагаються ухилитися. У кґб путіна вчили використовувати «слабкості демократичного ладу». Він і використовує.

Західні країни росіяни намагаються загнати цугцванг, вибір між «поганим» і «ще гіршим». Намагаються прив'язати допомогу Україні і тиск на росію до начебто «зростання небезпеки для західних країн». Формують думковірус про «мир» ціною відання України до «сфери впливу росії». Однак такий шлях формує для світу ще гірші загрози і робить ескалацію неминучою.

Погроза застосуванням ядерної зброї недарма виноситься у окремий вид неприпустимих дій. Адже якщо ядерний шантаж стане нормою, раціональний хід для всіх країн, які здатні набути ядерну зброю – зробити це. Відповідно підвищуючи ризик застосування цієї зброї, використання її терористами, різних аварій, витоків і подібного. Це також обнуляє політичну вагу союзів і репутації західних країн і «цивілізованого підходу» як такого, який ґрунтується на «відмові від застосування сили чи погрози такого застосування». Світ повертається у хаос «права сильного», і в перспективі західним країнам доведеться воювати – повномасштабно чи гібридно – просто за існування, місце і роль у світі.

Із цими викладками, хоч і цілком логічними, є серйозна проблема. Висновок із них – необхідність суттєвої зміни поведінки, пріоритетів і політики західних країн. Вихід із зони комфорту, відродження оборонно-промислових комплексів, збільшення оборонних витрат у структурі ВВП і бюджету.

Мотивацією до таких змін може бути якраз розвиток ситуації в Україні. Коли замість інспірованого росією відчуття «невразливості» росії і «безперспективності» спротиву сформується розуміння реальності перемоги як зупинки агресора. «Бульдозер» російської агресії може не відвернути – але зупинитись.

Це формує досить конкретні висновки і завдання для України.

ЄДНІСТЬ ЯК ПОТРЕБА ВИЖИВАННЯ
У 2021-2022 загальним очікуванням у світі було падіння і зникнення України. ЗСУ і українське суспільство здивували світ. Цього здивування вистачило для системної допомоги.

Але не вистачило для зупинки бульдозера. Відтак накопичується втома, подолання якої потребує «нового чуда».

І зараз «чудо» має явити український політичний клас.

Зібравшись, об'єднавшись і давши відповідь на загрози країни. Розірвавши ланцюг «приреченості», який закручує росія, формуючи відчуття «марності зусиль».

Стан справ в Україні показує, що звичні нинішній владі методи вже не працюють. Система ухвалення і впровадження рішень вичерпала себе і не дає адекватних відповідей на виклики ситуації.

Уряд національної єдності – це не про задоволення амбіцій політиків. Це – інструмент координації дій і оптимального використання наявних у суспільства ресурсів. Україна вже не може діти за принципом «піаністр грає, як уміє». Можливості «перемагати не завдяки, а всупереч» вичерпані – бо ворог переважає в ресурсах, а союзники для надання додаткових ресурсів потребують додаткової мотивації.

Тож виграти Україна може, лише забезпечивши єдність не на рівні банальних гасел і речівок «марафону», а у визначенні оптимальних політичних та управлінських рішень і спрямування ресурсів на їх виконання.

Це – єдиний шлях до сценарію, коли путін і його подільники гратимуть у «дилему в'язня» в Гаазі, здаючи одне одного. Інші сценарії сумні для світу, і смертельно небезпечні для України.