Джентельмени невдачі

«А ти — вор! Джентельмєн удачі!»

Ця фраза з відомої радянської кінокомедії, яка мала мʼяко висміювати нрави «зони», яка «виховала», на думку радянських дисидентів, «савєцкого чєлавєка» — і зараз крутиться у качалці, куди ходить Єрмак, — є просто ключем до розуміння нинішньої влади.

Вони — підлітки пізньорадянського часу, юнь 1990х, молоді дорослі 2000х. Вони росли на радянських фільмах, а потім копіювали за московськими «братами», яких за інерцією і в силу залежності (спочатку дідів-батьків, а потім і власного досвіду), вважали старшими — стереотипи, «наративи» і «смисли», які впечатували через маскульт у пострадянську свідомість співгромадян.

Усі «брати» і «свати» несли нехитрий меседж: «раньше било луччє». І паралельно — висміювали всі альтернативи, ґрунтуючись на російсько-радянських штампах про «нєрусскіх», — і славили «росію, встающую с калєн і сабірающую свайо».

Весь «квартал-95» у 2014 сидів у москві, у Горлівці закликав «шатать Кієв», «жартував» перед ситою курортною руснею про «русскіє вайска, двігающіє впєрьод граніцу» і «Украіну-прастітутку, прінімающую са всєх старон».

У них був — і, певне, досі є — системний бізнес на росії. До влади вони приходили, щоб скасувати «націоналістічєскіє пєрєгіби», повернутись до «нармальнага абщєнія» і «русскаязичнага ринка». Ну, може, трохи взяти з «братів» «дєньгамі» за «нєудобства».

Загугліть інтервʼю Коломойського, Шефіра та інших зразка весни-літа 2019-го. Або й Зеленського тих часів. Перегляньте одкровення «слуг» 2019го.

Вони ішли творити реванш. Вони рвалися назад, до звичного, комфортного, до «своїх». Які хоч і піджартовували про «хахлов», але ж це можна було стерпіти. Бо бабло ж ішло. А образи можна було сублімувати: висміюючи «хахлов» зі сцени, в Україні і не в Україні.

Вони не зрозуміли одного. Порошенко, інші лідери Майдану — просто виявилися розумніші. Мудріші. Досвідченіші. Вони розкусили росіян раніше.

Рашистам не розходилось у будь-якій українській владі — крім тієї, яка буде готова здати Україну назад у «оновлений союз», стверджуючи вікопомну мрію путіна щодо реваншу проти «найбільшої катастрофи ХХ століття» — і відновлення російської імперії.

Саме тому кроки під гаслом «Геть від москви — дайош Європу», під яким пройшли 2014-2019, виявились єдино можливими рятівними для існування Української Держави. Бо після 2014 росія перейшла від спроб «мʼякою силою» затягти в свою орбіту республіки-втікачки, і Україну насамперед — до силового примусу.

Відповіддю могла бути тільки сила. Навколо цього мала будуватися (і до 2019 будувалася) вся державна політика...

… а тим, хто скористався фантомними болями, хворобами зростання і вмінням розповідати красиві казочки, «хакнув систему» і виявився лицем до лиця з осатанілим варваром — знадобилося пережити повномасштабне вторгнення, щоб осягнути просту істину. Незалежна Україна і російська імперія несумісні. «Має залишитись хтось один».

Прямо зараз Україна переживає болісний процес. Це було необовʼязково: продовження реформ 2014-19 робило б Україну здатною завдати росії неприйнятних втрат. А відтак — змушувало б її призвичаюватись до життя одночасно і паралельно з незалежною Україною. Аж поки внутрішні процеси не привели б імперію до скону.

Але ослаблення України у 2020-2021 створило для кремля ілюзію шансу. Сталося повномасштабне вторгнення.

Схоже, Зеленський не бажає програти. Чому — тема окремої розмови. Але бажання/небажання — це лише частина. Реалізація бажання вимагає адекватного способу.

Вони пробували, як звикли. Підминаючи все під себе, і зливаючи всі потоки в кишені, плюс зрозуміла і звична для них «двушка на москву». Розгулялися так, що сама логіка існування антикорупційних органів стала під загрозою: ігнорувати бєспоєдєл стало неможливо. Тоді спробували ліквідувати незалежність антикорупційних органів — і дістали по носі від суспільства.

Вони відкотились, але далі запустився дуже складний процес. «По-старому» вже неможливо. Звичний їм порядок речей гниє і розпадається.

Яким буде новий ¹ ще не зрозуміло. Забагато змінних. Забагато залежності від не дуже розумних, не вельми досвідчених, але надто амбітних діячів.

Незмінне одне: тиск з боку росії. Ці діють цілком передбачувано. Їм потрібен «мір, желатєльно, вєсь». Це потроху доходить до Заходу - спершу до Європи, згодом до США (які таки більші і складніші, ніж Трамп і його оточення).

Для України найголовніше питання: як вижити. Вистояти, зібратися докупи і піти в контрнаступ, забираючи своє. Нідерланди, США, Ізраїль — показують, що це цілком можливо.

Ключ — усередині України. Менша, але життєлюбна і згуртована нація має шанс здолати конаючу імперію.

Якщо чесно розірве звʼязки з її мертвʼячою спадщиною. Якщо переступить через успадковані від неї звички, поведінку і людей.

У радянській комедії, якою захоплювався, качаючись, «позивний Алі-Баба», до «хеппі-енду» привела навіть не операція під прикриттям «органів». Там прозріли і прийшли до тями ділки кримінального світу — які вирішили не бути скотами, а стати людьми.

Пора. Час. Від прозріння цілком конкретних людей у «слугах» залежить, коли хороші люди перестануть втрачати життя і здоровʼя, купуючи час, який марнується. А коли цей час почне використовуватись, щоб виковати перемогу України. Всупереч усьому. Обʼєднавши усі сили і спроможності суспільства. Реалізуючи нарешті наш історичний шанс.

Не бійтеся.

Нове журналістське розслідування висвітило чергову грань, наскільки ж ниці і убогі духом ті, кого ще два місяці тому ви так боялися. А ті, хто хоче посісти їхнє місце- ведуть вас на манівці.

Відкидайте машкару.

У нас у всіх дуже багато роботи. Але ми зможемо зробити її лише разом — і тоді жодні «нехороші люди — рєдіскі» — нам усім не завадять.