Deja vu

Що було

Три роки тому в ці дні весь світ гадав, скільки годин протримається Україна. А Зеленський, Єрмак і офіс-менеджери переймалися тим, як «посадити Порошенка». Бо дуже кортіло.

А якщо самогубців, які підписалися б під очевидно незаконним рішенням, не знайшлось – то хоч очорнити.

Приписати йому «торгівлю з росією» (коли «Свати» не сходили з російських екранів, відновилась купівля російської електроенергії, а за власність топ-слуг у Криму справно сплачувалось комірне, що окупанти аж дякували).

Чи «зраду» (коли влада закликала українців «готуватись до шашликів», партнерів – «не нагнітати», а опозицію – «не займатись популізмом»).

Зараз ситуація на фронтах чи не більш загрозлива, ніж у 2022.

У перспективах міжнародної підтримки – більше питань, ніж відповідей. Про Україну президент Трамп в інаугураційній промові не сказав. Сподіваємось, це не про нас було у пасажі про «невдячних».

В економіці і держуправлінні замість зосередження і оптимізації ресурсів, єднання сил – корупційні скандали і кричуща владна некомпетентність.

Що робити?

Зеленський із своїм офісом знов звертають не туди. Знов хочуть знеславити Порошенка. Очорнити його. Якщо вийде – репресувати.

Тому з помийок ллється концентрований бруд. Як і заведено на помийках – наскрізь брехливий.

Певне, на Банковій думають, що альтернативи капітуляції перед путіним немає. Готові згадати указ Зеленського про директиви на Стамбул – «визнавати територіальні реалії», скорочувати армію, вертати російську мову і церкву.

Всіх, хто заважатиме – під репресії.

Сподіваючись, що вина за незаконні рішення ляже на тих, хто їх виконає. Хто поставить підпис під трешем.

Поки є час це відвернути

Україна з початку російської агресії у 2014 році явила не одне чудо. Не раз дивувала світ. То не час і зараз обирати сваволю, розбрат і самогубство.

Бо історія дуже добре запамʼятає тих, хто поставить підпис під вироком Україні. Ще є час відмовитись - і натомість Україну врятувати