Час вимагати уряду національного порятунку

Петро Порошенко на брифінгу наголосив на очевидному: путіну вірити не можна. Бо цей диктатор знову підтвердив свою непередбачуваність і хронічну брехливість. Обіцяючи «зупинити обстріли інфраструктури», тієї ж ночі він наказав атакувати цивільні об’єкти — зокрема, електростанцію у Слов’янську й лікарню в Сумах. Це вже не перший випадок, коли його обіцянки обертаються новими ударами.

Жодна телефонна розмова сама по собі не наблизить нас до миру. Попереду — складні перемовини. Для путіна навіть стіл переговорів — це продовження війни іншими методами. Тож боятися його не варто, але й довіряти немає підстав.

Зараз ситуація виглядає так: або путін приймає пропозицію Дональда Трампа щодо повного припинення вогню, або США вдадуться до «плану Б». А це означає значно жорсткіші санкції проти росії. Міністр фінансів США Скотт Бессент заявив, що Трамп готовий максимально посилити економічний тиск на кремль. Поточний рівень санкцій він оцінив у шість із десяти, тобто ресурси для посилення тиску ще залишаються суттєві.

Крім того, йдеться про постачання Україні тих видів американської зброї, які Білий дім досі не наважувався передати. Але щоб це стало реальністю, необхідна нова двопартійна резолюція Конгресу США щодо продовження всебічної підтримки України.

Проте ми не можемо покладатися лише на союзників. Потрібно ясно усвідомити: багато чого залежить від нас самих, від того, наскільки ефективно ми зможемо діяти тут і зараз.

Ми вже не маємо права втрачати час, людей і території. Реалізація американської пропозиції про припинення вогню — це наш шанс виграти час для укріплення оборони. Це можливість перетворити степовий простір сходу і півдня України на лінію неприступних укріплень: ровів, валів і мінних полів. Тому, навіть коли путін порушить режим припинення вогню (а він це обов’язково зробить), противник втратить можливість для подальшого наступу.

Складність і драматизм ситуації вимагають негайної зустрічі президента Зеленського з керівниками парламентських фракцій. Неприпустимо, щоб народні депутати дізнавалися про переговорну позицію України з іноземних медіа.

Водночас потрібно вже зараз вирішити кілька ключових завдань:

• гарантувати належне фінансування й підтримку Збройних сил України;
• налагодити розвиток оборонної промисловості та новітніх технологій;
• забезпечити координацію дипломатичної роботи, зокрема й парламентської дипломатії.

На жаль, влада фактично вийшла з угоди про національну єдність, укладеної у лютому 2022 року. А останнім часом ще й активно атакує опозицію. Але нині йдеться не про політичні розбіжності, а про виживання держави.

Тому питання створення професійного уряду національного порятунку стає ключовим. Постійна відмова Володимира Зеленського, Андрія Єрмака та їхніх соратників сформувати такий уряд виглядає як спроба уникнути відповідальності. Проте кожен день зволікання коштує Україні занадто дорого.

Некваліфіковане втручання Офісу президента у справи армії вже призвело до серйозних поразок — зриву контрнаступу 2023 року та провалу Курської операції 2024–2025 років. Корупція у сфері оборонних закупівель зриває постачання озброєння для війська. А зовнішня політика, зосереджена на фото-опортунізмі Єрмака поруч із союзниками, відволікає увагу від реальної роботи з партнерами.

Некомпетентна економічна політика влади фактично знищує залишки українського виробництва та підприємництва. Це шлях до неминучої поразки. До того ж зухвала поведінка президентського оточення щодо союзників може призвести до того, що Україна залишиться наодинці зі своїми проблемами. І наслідки цього відчує кожен громадянин.

Тому створення уряду національного порятунку — це питання не політичних домовленостей, а безпеки держави. Це єдина можливість зберегти Україну та здобути перемогу над росією.

Зараз критично важливо, щоб вимога сформувати уряд національного порятунку стала спільною справою всіх патріотичних українців