Примус до миру

Новина про те, що українська ЦВК заходилась інвентаризувати дільниці, – найпевніше, стосується рутинної роботи установи.

Однак вона лягає на дуже неспокійне тло. По-перше, українським політикумом нуртують сезонні чутки про «вибори наступної весни». І робота ЦВК подається як «доказ», що «нині таки так».

Але вибори можна провести лише після зупинення війни. Тож другим елементом в очікування лягає якраз широка дискусія у світових медіа про сценарії закінчення війни.

«План Перемоги» (він же «потужний», «великий», «перший» тощо), який Зеленський возив до Вашингтона, за свідченнями джерел WSJ, американську сторону «не вразив». Візит, фактично, не змінив статус-кво: Україні ще раз підтвердили раніше обіцяні обсяги допомоги – і занурились у виборчі пристрасті.

Тим часом «друзі миру», яких самовіддано рветься представляти Угорщина, намагаються провести на порядок денний бразильсько-китайське бачення «замирення».

Die Weltwoche розповідає про активності Орбана у переговорах з китайцями та бразильцями. У цьому контексті дуже цікаво читати новину про зустріч міністра закордонних справ Угорщини Сіярто з Сибігою. Хотілося б не загальних коментарів, а конкретних відповідей.

Бо дуже оптимістично з боку «друзів миру» очікувати, що росія зніме свої абсурдні вимоги щодо визнання її загарбань і втручання у внутрішні справи України.

The Economist, бʼючи тривогу про «поганий» перебіг війни, пропонує необхідні ліки – посилення військової допомоги Україні. Бо навіть зупинка по нинішній лінії боєзіткнення – це сценарій, який росія не вважає прийнятним.

Проблема ж не змусити до припинення вогню Україну. А позбавити росію можливості продовжити агресію.

Про це дуже тверезо пише Bloomberg, наголошуючи на необхідності не лише розширити (а не звузити) допомогу Україні, а й надати нам реальні гарантії безпеки (додамо: а не те, що зараз масово підписується – і потребує окремої роботи з втілення).

В цілому, шлях до миру зрозумілий: зупинити росію і позбавити її можливості напасти знову.

Що для цього необхідне – теж відомо:

1. Розробка і виробництво Україною озброєнь – зокрема, в партнерстві із Заходом; зокрема, із залученням інвестицій.

2. Допомога Україні – зброєю, коштами та інвестиціями.

3. Підвищення санкційного тиску на росію, щоб підірвати економічні основи її воєнної машини.

4. Інтеграція України до НАТО (через реформи), а на час до вступу – надання їй дієвих безпекових гарантій.

5. Інтеграція України до ЄС (теж через реформи); і по дорозі – перетворення її на інтегровану частину європейського і економічного, і безпекового співтовариства.

От на це зараз має витрачатися енергія і сили українських можновладців – в не на потужні потуги чи фото-саміти.