політик, науковець
БЛОГИ
Тоді, 11 червня 2017 року, здавалося, що слова "Прощай, нємитая росія!" стануть гаслом епохи.
Для цього були всі підстави. Активна фаза бойових дій була закінчена - і країна могла відновлюватись. Власне, економіка вже рік показувала "плюс" - без зовнішніх вливань у майже два обсяги держбюджету.
Розвиток економіки дозволив нарешті поставити на рейки проекти, які до того потребували коштів: ракетні програми, виробництво боєприпасів, новітні військові технології.
Крок за кроком рашистський ширпотреб, зокрема маскультний, здавав позиції - і ніши відразу заповнювали якісні українські митці. Опір росії творенню визнаної Української Церкви було здолано, і справа стрімко рухалась до Томосу.
Зрештою, і "безвіз", окрім необхідності для подальшої євроінтеграції, був покликаний показати Україні Європу, а Європі - Україну.
"Геть від москви! Дайош Європу!"
Політика здорового глузду як вона є.
Зараз лишається ностальгувати. І долучатись до оборони, бо "нємитая росія" вирішила, що зможе відіграти назад. А в Україні після 2019 року не знаходилось аргументів, щоб показати їй протилежене.
«А ти — вор! Джентельмєн удачі!». Ця фраза з відомої радянської кінокомедії, яка мала мʼяко висміювати нрави «зони», яка «виховала», на думку радянських дисидентів, «савєцкого чєлавєка» — і зараз крутиться у качалці, куди ходить Єрмак, — є просто ключе...
Переговори в Абу-Дабі очікувано стали ритуальними танцями. Можливо, буде обмін полоненими. Це потрібно — але знайомо з часів "Мінська" і потребує радше готовності рашистів до обміну (коли їм щось треба), а не якихось спецформатів. Тим часом росія знов...
