Хитрощі не допоможуть!

Щоб зробуміти напрямок думок і основу планів нинішньої влади, не варто вдаватись у конспірологічні теорії. Тим більше не варто шукати складних побудов. Вони самі все розказують — варто лише слухати.

Від Володимира Зеленського і до наближених до нього, а також тих, хто зараз прагне посісти місця «ефективних менеджерів», яких одного ща одним змиває антикорупційна хвиля.

Тож як виглядає картина.

Зеленський не втомлюється повторювати: «гарантії з боку США погоджені на 100%». Аби сподобатися Трампу, вирішив навіть у тон із ним виступити на Давосі і послати делегацію в Абу-Дабі для зустрічі з американцями і росіянами — без європейців.

Але тепер виглядає, що і без американців. Прогнозують «двосторонні» переговори. Тобто, те, чого всі наполегливо радять уникати, бо «кгб» має надто багато переваг над «квн».

Замість шукати способів для безумовного припинення вогню як першого кроку до миру — дали втягнути себе в обговорення, як ЗСУ має залишити Донбас. Це — ціна проваленого «американського треку» переговорів минулого року, нездатності налагодити з оточенням Трампа комунікації, яку вдалося налагодити росіянам.

Тепер залишається звичне: проклинати «Мінськ»; той був пасткою для путіна, і рашисти із задоволенням з цієї пастки вибрались.

Натомість отримали «Анкорідж»: територіальні втрати навіть поза межами здобутого росіянами в бою — як передумову будь-яких «кроків до миру».

Замість шукати способів вискочити з цієї пастки, вдаються до хитрощів. Як би це «втюхати» українцям. Тому і шукають різного типу «димові завіси»: всі ці розмови про «вільні економічні», «демілітаризовані» тощо «зони».

Але рашистам не потрібно, щоб будь-хто в Україні зберігав обличчя. Їм потрібно залишити бомбу сповільненої дії: конфлікт, який підірве Україну зсередини, навіть якщо росіяни погодяться на паузу. Такий конфлікт дав би можливість росіянам увірватись як «миротворцям», «успокоїтелям»… все, як вони люблять.

Це те, чого Порошенко уник у Мінську. Однак у 2019, бажаючи робити все «не як Порошенко», у Зеленського вирішили погодитись на російське прочитання мінських домовленостей. Піти на поводу у російських агентів, яких викривають зараз одного за одним…

… Однак на тлі цих викриттів Зеленський і оточення бажають не змінитись, а зберегтись. Також через хитрощі.

По-перше, максимально підсолодити гірке. «Зато мір» — почуємо скоро з кожної праски.

«Зате Європа» — а це вже нове. Урядовці навперейми заговорили про «вступ до ЄС уже в 2027 році». Застереження, а то й відверті спростування з боку європейських посадовців (аж до Мерца) пробують відкинути хвацьким «а де ви дінетесь!»

Однак, щоб приєднатись до Європи, треба бути Європою. Це неможливо, запроваджуючи «санкції» з політичних мотивів чи задля збагачення, монополізуючи медіа і пенетворюючи правоохоронців на колективне «державне бюро репресій». І при цьому грабуючи держмонополії, бюджет, шлючи «двушкі на москву», «трьошкі на вокзал» і решту розбираючи на «заралату».

До речі, чіткі вимоги Європи щодо переговорів про вступ — якраз стосуються усіх цих пунктів.

Але змінити ці пункти вважається небезпечним доя самої основи, на якій стоїть нинішня влада.

Тому запускається «по-друге»: вибори під час воєнного стану. Тобто, про вибори без вибору. Без опозиції, без свободи слова, без спостерігачів. Бажано — «в смартфоні». Точніше, на сервері на Банковій.

Саме про них раз у раз обмовляється Зеленський.

Поки що у всіх офіційних документах ідеться про вибори після воєнного стану. Досі чинний і документ — політична угода про це у рамках «діалогів Моне» між усіма парламентськими силами. Зрештою, нещодавно ПАРЄ, думка якої є основою для позиції європейських інституцій з цих питань, теж чітко висловилась про неможливість виборів під час воєнного стану.

Занадто сильний зустрічний вітер. Пробуючи діяти поти нього — можна неабияк обляпатись.

От і шукають вихід із ситуації в оточенні Зеленського. Але не в спосіб, як обʼєднати країну, примусити росію припинити вогонь, очиститись на вільних виборах і працювати над звільненням територій.

Такий шлях владі не підходить. Думають, як би обхитрити.

Але спроби хитрувати без розуміння стратегії завжди грали злий жарт з Україною. Бо у ворога стратегія є — і це дає цому перевагу.

У путіна немає жодної мотивації підігрувати українській владі. Йому потрібна ситуація, коли в Україні — розбрат і хаос. В саме до цього ведуть спроби влади самозберегтись всупереч усьому.

У цій коробці немає виходу — крім як вибратися з самої коробки. Відмовитись бавитись у «монобільшість» і єдіноначаліє. Переконано, експериментально доведено — не працює, тягне вниз.

Коаліція єдності.

Уряд порятунку.

Забезпечення ЗСУ.

Захист і підтримка громад.

Доросла зовнішня політика з використанням усіх можливостей.

Та ви й самі знаєте.

Ба більше: «у Зеленського» також знають. Але прагнуть уникнути — бо все ще хочеться царювати і банкувати. Ідемо по колу, яке звужується… І грозить затягтись зашморгом,- якщо тільки поведінка влади не зміниться. Вимушено.

Але якою буде ціна?

Не забути за це з них спитати.

Бо час прийде.