Чи вийде перейти до плану «Б»?

Після зустрічі на Алясці ми чуємо і ще почуємо багато обурення, чимало правильних патріотичних заяв…

Шкода, що вони жодним чином не наближають до потрібного нам результату.

Особливістю влади є те, що вона зобов'язана на результат працювати і за нього боротись. І будь-які умови – це не висновок про приреченість, а засновок про «умови задачі, яку треба розвʼязати».

Таке розвʼязання мало б складати наш «план Б».

Але для цього треба здолати призвичаєність влади діяти «звично і зручно».

Раціонально мислячим – а особливо по-діловому мислячим – людям характерно шукати в інших раціональні мотиви і раціональні ж підходи до них.

Це підводило вільний світ у спілкуванні з різними одержимими месіанськими мареннями тиранами. Аж поки не ставало зрозумілим одне.

Так, навіть тирани, які кидають мільйони життів і ресурси вартістю в мільярди і мільярди на реалізацію своїх марень, по-своєму раціональні.

Первинною, примітивною раціональністю. «Не влазь – убʼє». «На силу є більша сила». «Сила не візьме». Спроби шукати вищі мотиви приречені. Бо вони входять у суперечність із сенсом життя тирана – реалізацією марень.

У цьому сенсі глобального успіху на саміті в Алясці бути і не могло. Натомість путін спробував – і ще спробує! – використати намагання Трампа підібрати до нього аргументи саме для проведення своїх планів.

Пропозиції про «повітряне перемирʼя до зустрічі втрьох» є гарним важілем для продовження розмови. Важливо тепер, як до цієї розмови готуватися.

«Планом «Б» для цивілізованого світу щодо тиранів є тиск і застосування сили. Бо це – єдиний ефективний спосіб мати з ними справу.

Зараз Україна і наші європейські союзники мають надзвичайну задачу: переконати Трампа у необхідності посилення тиску на росію. І винайти для цього ефективні важелі.

Це потребує виняткових зусиль від влади в Україні:

• мобілізувати усі можливості для ефективної дипломатії щодо США і ЄС, створивши для Трампа «атмосферу необхідного рішення» (як це вдалось Ізраїлю і вдається, на жаль, росії);

• знайти спосіб обійти протидію «україноскептиків» у Європі;

• продемонструвати результат на полі бою – не вигадуванням авантюр, а вирішенням проблем, про які кричать військові і заговорили навіть у американській розвідспільноті.

У свою чергу, це потребувало б зміни в підходах влади. Сподіватись на це ще більш марно, ніж на переконання путіна «зупитись». Але без цього ефективність дій української влади залишатиметься далекою від бажаної, і чуда чи прориву не буде.

Відтак, Україна пливтиме за подіями, покладаючись на здатність європейців з «коаліції охочих» зробити за нас нашу роботу. От тільки ефективність цього сумнівна: «у Трампа» європейців сприймають крізь призму їхніх власних трансатлантичних стосунків, з усім, що звідси випливає.

Тому, коли протягом наступних тижнів нас готуватимуть до «невідворотності сумних сценаріїв» і «важких рішень, які давно відкладалися» – памʼятайте: альтернатива була.

Вона потребувала змін у поведінці і підходах керманичів в Україні. Але ті традиційно обирають діяти звично – і байдуже на наслідки.